Не нагодує Мати - Україна,
Не приголубить діточок своїх…
Яка ж бо перед Богом в нас
провина?
Який ми сотворили гріх?
Чи той, що в нас поруйнували храми?-
Прийшли в наш край перевертні і
хами
Чинить страшну наругу над людьми.
За жінок, чоловіків, дітей,
За малих, дорослих і старих
Не співала півча похоронна,
Не лунали дзвони за впокій …
Ні труни, ні хрестів і ні тризни
Прямо в яму, навіки віків…
Чорна сповідь моєї Вітчизни
І її затамований гнів.
Ці скорботні рядки присвячує поет тим,
яких давно немає. Яких спопелив найстрашніший злочин тоталітарного
більшовицького режиму – штучний голод 1932-1933 рр. Сім десятиліть тому
сатанинська лапа брутально перервала життя мільйонів людей.
Зотліли і стали попелом їхні надія і
віра. Але перед тим жорстока доля, мабуть, щоб болючішим був удар, віковічну
мрію перетворила майже на дійсність.
Мало знайдеться не тільки в історії
України, а й світу таких жахливих трагедій, як голодомор 1932-1933 років. В
один страшний рік сталися дві найбільші трагедії – фашисти захопили владу у
Німеччині та голод, який був масовим у багатьох республіках колишнього
Радянського Союзу, але найбільш страшнішим він був у Радянській Україні.
Людиноненависницький режим вирішив голодом поставити український народ на
коліна, змусити його будувати «комунізм» - квітуче життя для можновладців – на
кістках мільйонів.
Йшли в могилу найкращі, несли в могилу,
несли найкоштовніше, що є в нації - гени розуму, здоров’я, гени досконалості
фізичної і духовної, гени милосердя, справедливості, людяності й відваги, всіх
мислимих людських чеснот і талантів.
Голодне лихоліття,
яке випало на долю українського народу, найболючіше вразило дітей. Вони
виявилися найменш захищеними , не брали участі в колгоспному виробництві, а
відтак не одержували рятівних 100-300 г. хліба на працюючого.
Жахливим
випробуванням для підлітків став 1932 рік, в продовж якого масово гинули діти в
містах і селах. Вони тихо помирали, не дочекавшись допомоги. Діти гинули з
різних причин: від опухання та хвороб, ставали жертвами канібалізму, накладали
на себе руки. Селами у той час блукали юрби голодних і виснажених дітей.
Щасливі ми, що не можемо зараз
навіть уявити, в якому пеклі народжувався народний фольклор тих часів.
Незважаючи на страшний терор, вірші, говірки приказки народного протесту
творились, жили і блискавично поширювались між людьми.
Роки, що віддаляють
нас від українського голодомору, не вивітрили з памяті народної жаху пережитого.
Лихоліття 33-го і досі болять невигойною раною в душі кожного українця,
бо не було селянської родини в тодішній Україні, яку б обійшла ця
біда, коли голодна смерть забирала дітей і їхніх матерів.
Ми живемо в інший час і
не причетні до тих страшних часів. Тому так важко достукатись до сердець нині
сущих.
Хай же пам'ять про всіх невинно убієнних
згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення
власної держави на власній землі.
Вшанували пам'ять жертв Голодомору 1932–1933 рр. учні та
вчителі Охрімовецького НВК.
Забути таке
неможливо. Щоб не стерлася пам'ять про уроки минулого, щоб не втратили майбутні
покоління того знання, яке характеризує націю українців.
Немає коментарів:
Дописати коментар